Хвороба Меньєра

Хвороба Меньєра - негнійне захворювання внутрішнього вуха, що характеризується збільшенням обсягу лабіринтної рідини та підвищенням внутрішньолабіринтного тиску, внаслідок чого виникають напади прогресуючої глухоти, шуму у вухах, запаморочення та порушення рівноваги, а також вегетативні розлади (нудота, блювота).

Зазвичай хвороба Меньєра – процес односторонній, у 10-15% випадків – двосторонній.

Захворювання розвивається без попереднього гнійного процесу в середньому вусі та органічних захворюваннях головного мозку і його оболонок. Тяжкість та частота нападів можуть зменшуватися з часом, проте порушення слуху прогресує.

Переважаючий вік розвитку хвороби Меньєра – 30-50 років.

Зміст

1.   Класифікація
2.   Стадії захворювання
3.   Причини хвороби
4.   Симптоми хвороби Меньєра
5.   Діагностика хвороби Меньєра
6.   Лікування хвороби Меньєра
7.   Хірургічне лікування
8.   Реабілітація після хвороби Меньєра
9.   Профілактика захворювання

Класифікація

• Класична форма хвороби Меньєра - одночасне порушення слухової та вестибулярної функцій (приблизно 30% випадків)
• Кохлеарна форма – захворювання починається зі слухових розладів (50% випадків)
• Вестибулярна форма – захворювання починається з вестибулярних розладів (15-20% випадків).

Стадії захворювання

I стадія (початкова) характеризується періодично виникаючим та таким, що посилюється вушним шумом (що нагадує шум моря), відчуттям закладеності та/або тиску у вусі, то наростаючою, то якою слабшає сенсоневральною приглухуватістю. Періодично виникають напади системного запаморочення, тривалістю від 20 хвилин до 12 годин. У період між нападами скарг немає. Напади виникають кілька разів на рік, тривають до 3 годин.

ІІ стадія (стадія розпалу) характеризується вушним шумом і сенсоневральною приглухуватістю, що прогресує з кожним наступним нападом запаморочення, а також нудотою та блюванням. За даними аудіограми, фіксується флюктуююча сенсоневральна приглухуватість II-III ступеня, що зберігається в період між нападами. Приступи запаморочення тривають від 20 хвилин до 12 годин. Напади виникають до кількох разів на тиждень, супроводжуються вегетативними порушеннями. Чутка знижується з кожною новою атакою.

III стадія (стадія затихання процесу) – типові системні запаморочення стають більш рідкісними. Поряд із типовими нападами системного запаморочення, з'являються хиткість і нестійкість ходи. Суб'єктивний шум у вухах є постійно, рідко посилюючись у момент нападу. При дослідженні слуху за даними аудіометрії, відзначається стійка сенсоневральна приглухуватість. Приглухуватість набуває двостороннього характеру.

Причини

Існує кілька теорій, що пов'язують виникнення цього захворювання з 

реакцією внутрішнього вуха на різні ушкодження:

• Порушення водно-сольового обміну
• Алергічні захворювання
• Аутоімунні стани
• Ендокринні захворювання
• Судинні захворювання
• Вірусні захворювання
• Сифіліс
• Порушення функції ендолімфатичної протоки та ендолімфатичного мішка
• Деформація клапана Баста
• Закупорка водопроводу переддверного
• Зниження легкості скроневої кістки
• Травми голови та скроневої кістки
• Запальні процеси інфекційного або аутоімунного характеру внутрішнього вуха
• Підвищення внутрішньочерепного тиску
• Порушення функції нервових волокон внутрішнього вуха.

Симптоми хвороби Меньєра:

• нападоподібний перебіг (у міжприступний період ознаки захворювання зазвичай відсутні, за винятком зниження слуху);
• поступове зниження слуху, переважно низькочастотне на ранніх стадіях захворювання;
• періодичні погіршення та раптові покращення слуху;
• запаморочення – спонтанні напади тривалістю від 20 хвилин до кількох годин;
• шум у вухах;
• порушення відчуття рівноваги;
• нудота чи блювання під час нападів;
• спонтанний ністагм – мимовільні рухи зіниць під час нападів;
• підвищене виділення поту;
• стрибки артеріального тиску – зазвичай, зниження, але в деяких хворих тиск може підвищуватися;
• неузгоджені скорочення м'язів;
• зниження температури тіла.

Діагностика

Найчастіше запідозрити та встановити діагноз може ЛОР-лікар. Якщо є можливість звернутися до отоларинголога, який займається патологією вестибулярного апарату (вестибулолог), варто відвідати і його.

Обов'язковим для встановлення діагнозу хвороба Меньєра, є проведення ряду функціональних досліджень:

• вестибулометрія (дослідження функції вестибулярного апарату);
• тональна гранична аудіометрія (дослідження слухової функції);
• дегідратаційний тест (проведення аудіометрії, можливо і отоакустичної емісії, до та після прийому діуретика);
• електрокохлеографія (реєстрація електричних потенціалів, що генеруються у внутрішньому вусі та слуховому нерві у відповідь на звукову стимуляцію);
• відеоністагмографія або електроністагмографія (дослідження вестибулярної функції шляхом дослідження ністагму);
• МРТ-контрастне дослідження мозку з прицільним дослідженням внутрішнього слухового проходу.

• Також у процесі діагностичного пошуку можуть проводитися додаткові методи дослідження для виключення інших причин виникнення симптомів, характерних для хвороби Меньєра:

  • Специфічні серологічні випробування для діагностики сифілісу;
  • Дослідження функцій щитовидної залози;
  • Дослідження показників жирового та вуглеводного обміну;
  • Дослідження показників водно-сольового обміну;
  • Консультація невропатолога для виключення патології ЦНС;
  • Консультація кардіолога для виключення патології серцево-судинної системи;
  • Дослідження показників вітамінів та мікроелементів в організмі пацієнта.
  .

Лікування хвороби Меньєра

Після ретельного обстеження пацієнта та визначення стадії захворювання, тяжкості перебігу процесу, медикаментозна корекція нападів може включати наступні групи препаратів:

• нейролептики;
• агоністи Н1-рецепторів;
• судинорозширювальні препарати;
• антигістамінні препарати;
• діуретичні засоби;
• спазмолітики;
• седативні препарати.

У разі важкого нападного періоду і, наприклад, багаторазового блювання, показана госпіталізація з метою поповнення дефіциту електролітів та корекції втрати рідини за допомогою інфузійної терапії.

Довгострокове лікування має на увазі комплексний підхід, що включає не тільки медикаментозну підтримку пацієнта, а й корекцію його способу життя і звичок.

Медикаментозне лікування включає призначення препаратів для поліпшення мікроциркуляції, судинорозширювальних, венотонізуючих, діуретичних засобів, нейропротекторів.

Комплексне лікування також проводиться на тлі адекватного для цього стану режиму харчування пацієнта. Так, з меню повинні бути виключені продукти із вмістом надлишкової кількості солі (соління, ковбасні продукти, копченості тощо), 1-2 рази на тиждень рекомендується проводити розвантажувальні дні на дієті без солі. Крім того, слід відмовитися від споживання алкоголю, кави та кофеїновмісних напоїв і продуктів, оскільки вони справляють негативний ефект на нервову систему і можуть певною мірою провокувати напади запаморочення.

Особливість пацієнтів із хворобою Меньєра – виражена емоційна лабільність, тому фактору психологічної підтримки пацієнта також, необхідно приділяти достатню увагу.

Рекомендовано обмеження фізичної активності під час нападів. Однак, у період між нападами, пацієнтам показані помірні фізичні навантаження для поліпшення координації рухів, вправи для тренування вестибулярного апарату.

Консервативні способи лікування не зупиняють розвиток приглухуватості.

Варто зазначити, що для пацієнтів з хворобою Меньєра існують деякі обмеження у виборі роду діяльності - такі пацієнти не можуть працювати в екстремальних умовах (підземні, підводні та висотні роботи), у зоні підвищеної небезпеки (у механізмів, що рухаються), при обслуговуванні будь-яких видів транспортних засобів.

Хірургічне лікування

Показанням для хірургічного втручання є неефективність консервативного лікування (результати оцінюють через 6 місяців), стрімке зниження слуху та погіршення якості життя пацієнта.

Метою операції є стабілізація роботи вестибулярного апарату, усунення вегетативних симптомів хвороби Меньєра та приглухуватості. Метод хірургічного лікування визначають в індивідуальному порядку відповідно до результатів комплексного обстеження.

Для лікування захворювання можуть проводитися такі операції:

• Декомпресія ендолімфатичного мішка – основний хірургічний метод лікування, спрямований на зниження тиску у структурах внутрішнього вуха. Проводиться при відкритому доступі, передбачає видалення частини кістки середнього вуха;
• Вазотомія барабанного сплетення - операція, яка має на увазі ізоляцію основного нервового стовбура від патологічного процесу шляхом встановлення спеціальної прокладки, застосовується на додаток до декомпресії. Забезпечує значне покращення самопочуття хворого у довгостроковій перспективі;
• Перетин нерва барабанної струни - операція проводиться тільки у важких випадках, оскільки передбачає повне відключення вестибулярного апарату. Дозволяє усунути постійний вушний шум та завзяті запаморочення;
• Хордоплесуксектомія - операція, яка включає перетинання нервових закінчень барабанного сплетення і знижує чутливість вегетативної нервової системи до підвищеного тиску в ендолімфатичному мішку;
• Тимпаностомія - це слухозберігаюча операція, що передбачає установку шунта, для корекції рівня тиску між відділами внутрішнього вуха. Найчастіше застосовується на додаток до декомпресуючої методики;
• Тенотомія сухожилля молоточкового м'яза - втручання передбачає зниження натягу м'яза, що забезпечує коливання барабанної перетинки, що зменшує вираженість симптомів захворювання.

Реабілітація

Після операції пацієнт перебуває 2-3 дні на стаціонарному спостереженні. Після виписки протягом 10 днів необхідно дотримуватися домашнього режиму. Під час реабілітації (3 місяці) забороняються авіаперельоти, значні фізичні навантаження, відвідування лазні. Надалі необхідно виключити прослуховування музики в навушниках, тривалу роботу за комп'ютером.

Прогноз

Ще однією особливістю хвороби Меньєра є той факт, що однозначних прогнозів щодо перебігу цього захворювання дати неможливо. Прогресування цієї хвороби багато в чому підпорядковується індивідуальним особливостям організму, віку хворого, умовам його життя, іншим захворюванням.

В історії отоларингології відомі випадки, коли хвороба Меньєра після тривалої течії, виявлялася все менш тяжкими симптомами, поки ситуація не вирішувалася сприятливо для пацієнта — системні запаморочення припинялися і якість життя відновлювалася.

Але частіше, все ж таки, це захворювання активно прогресує, викликаючи незворотні порушення слуху.

Профілактика хвороби Меньєра

Профілактика хвороби Меньєра — поняття умовне, оскільки причини розвитку цієї хвороби та фактори, що провокують, до кінця не вивчені.

Але для зниження ймовірності розвитку цього захворювання слід використовувати золоті стандарти здоров'я:

• своєчасно лікуйте усі виявлені захворювання, а також регулярно проходьте профілактичні медичні огляди;
• скоригуйте раціон на користь корисної та здорової їжі, та контролюйте дотримання режиму праці та відпочинку;
• оскільки алергія — один із найімовірніших чинників, які провокують хворобу Меньера — наявність алергічної реакції, є вагомою причиною реорганізації життя з метою усунення впливу на організм алергенів;
• відмова від шкідливих звичок — ще один важливий крок для підтримки загального стану здоров'я на належному рівні, а також зниження ризиків для здоров'я внутрішнього вуха.