Лікування сенсоневральної приглухуватості в Дніпрі

Зміст

1.   Сенсоневральна приглухуватість: причини виникнення та види захворювання
2.     Ступені сенсоневральної приглухуватості
3.     Клінічна картина
4.     Диференційна діагностика нейросенсорної приглухуватості
5.     Лікування сенсоневральної приглухуватості
6.     Як вилікувати у дітей таку патологію
7.     Де лікують захворювання 

Ми звикли, що слух губиться при запальних захворюваннях вуха, його травмах тощо. Але, є низка станів, у яких слух знижується, а іноді зовсім пропадає, хоча жодних проблем запального характеру у вусі немає. Ці стани виникають, коли ушкоджується звукосприймаюча частина слухового аналізатора, про неї ми розповімо докладніше.

Сенсоневральна приглухуватість: причини виникнення та види захворювання

Сенсоневральна приглухуватість (сенсорна або нейросенсорна приглухуватість) - це порушення слуху, що виникає при ураженні звукосприймаючої частини слухового аналізатора:

• переддверно-равликового нерва (VIII);
• центральних відділів слухового аналізатора (у стволі або слуховій корі головного мозку).

Причини виникнення сенсоневральної приглухуватості можуть бути абсолютно різноманітними, а саме:

• різні інфекції (кір, краснуха, грип тощо);
• черепно-мозкові травми, а також травми, завдані різкою зміною тиску (баротравма) або звуковою хвилею (акутравма);
• інтоксикація різної етіології (під час порушення роботи печінки, нирок, прийому низки лікарських засобів);
• вплив шуму та вібрації;
• порушення роботи серцево-судинної системи;
• порушення реологічних властивостей крові будь-якої етіології;
• різні онкологічні захворювання (хвороба Педжета, пухлина VIII пари ЧМН);
• порушення мозкового кровообігу, навіть незначні та які не мають вираженої неврологічної картини (стресові ситуації, тривала психоемоційна напруга);
• генетичні чинники;
• радіаційне опромінення та інші. 

Причини розвитку різні, але незалежно від причин виникнення, механізм захворювання зводиться до кількох основних моментів - ішемія та порушення харчування сприймаючих клітин равлика, аж до повної їх дегенерації. Причини вікової приглухуватості аналогічні.

Існує вроджена, спадкова (або генетично обумовлена) і набута (сюди ж належать професійна та стареча тощо) нейросенсорна приглухуватість.

Спадкова глухота частіше передається за рецесивним типом. Набагато рідше трапляється домінантний тип передачі. Це означає, що у туговухих батьків можуть народитися і діти, які добре чують, однак, коли обидва батьки мають спадкову приглухуватість ймовірність народження дитини з хорошим слухом набагато менше.

Розвиток вродженої приглухуватості може бути наслідком:

• перенесеного мамою в період вагітності інфекційного захворювання – грип, краснуха, кір;
• прийому мами в період вагітності ряду препаратів, які можуть бути ототоксичними (що ушкоджують слуховий нерв);
• проблем з плацентарним кровообігом та будь-якою іншою гестаційною проблемою мами (що виникають у період вагітності);
• порушення мозкового кровообігу у дитини під час пологів, інтранатальні черепно-мозкові травми тощо. 

Придбана приглухуватість може виникнути з таких причин:

• деякі вірусні інфекції, а саме – грип, епідемічний паротит, кір, краснуха, герпес. Досить рідко до таких наслідків може призвести менінгококовий менінгіт, сифіліс, скарлатина, тиф;
• ряд лікарських препаратів, що мають ототоксичну дію, наприклад, аміноглікозидні антибіотики - гентаміцин, мономіцин, канаміцин, неоміцин;
• різні травми, у тому числі акустичні, вібраційні, а також баротравми та повітряні контузії.

Сенсоневральна приглухуватість за характером перебігу може бути гострою та хронічною. Вважається, що гостра сенсоневральна приглухуватість виникає різко протягом декількох годин або днів і триває до 1 місяця. Якщо скарги, що виникають при сенсоневральної приглухуватості, зберігаються більше місяця, або наростали поступово протягом тривалого часу, то ми говоримо про хронічну форму сенсоневральної приглухуватості. На жаль, характер захворювання такий, що значного поліпшення самопочуття пацієнта можна досягати лише у випадках раннього звернення за спеціалізованою медичною допомогою. Найоптимальніший час для початку відповідної терапії – перші дні, максимум 2 тижні, після виникнення симптомів. Чим пізніше починається лікування, тим менше шансів на повне відновлення функції слуху.

Ступені сенсоневральної приглухуватості

Для визначення ступеня приглухуватості проводять спеціальну діагностику – аудіометрію. Існує загальноприйнята класифікація приглухуватості:

• 0 ступінь – зміни на аудіограмі до 15-20 дБ – розуміння розмовної мови до 6 м не утруднено;
• 1 ступінь – легкий ступінь втрати слуху – 20-41 дБ – розбірливо розмовна мова сприймається на відстані від 3 до 6 метрів;
• 2 ступінь – помірна ступінь втрати слуху - 41-55 дБ - розбірливість розмовної мови визначається з відривом від 1 до 3 метрів;
• 3 ступінь - середній ступінь втрати слуху - 56-70 дБ - перебірливо сприймається лише гучна мова біля вуха;
• 4 ступінь – тяжкий ступінь втрати слуху – 71-90 дБ – лише можливість нерозбірливого розуміння крику на вухо;
• 5 ступінь – глухота – понад 91 дБ – пацієнт нічого не чує самостійно.

Показання до слухопротезування (або кохлеарної імплантації) визначаються саме за ступенем порушення функції слухового сприйняття. Також за даними сурдологічного обстеження визначається тип слухового апарату, показаний для даного пацієнта, характер його налаштування, на яке вухо в першу чергу варто підібрати апарат і т. д.

Клінічна картина

Багато вже сказано про те, що таке сенсоневральна приглухуватість, чому вона виникає і які типи цього захворювання бувають. Але, як ми можемо запідозрити, що у нас чи нашого близького сенсоневральна приглухуватість? Основними скаргами при сенсоневральній приглухуватості є зниження слуху та суб'єктивний шум у вусі. Нечасто, але все ж таки, пацієнти можуть відзначати запаморочення, головний біль. У ряді випадків сенсоневральна приглухуватість може розвинутися на тлі гострого середнього отиту і зниження слуху - симптом, який вже був у пацієнта, але суб'єктивний шум, що з'явився в процесі лікування, повинен бути тривожним сигналом і наштовхнути на думки про те, що в патологічний процес залучається і слуховий нерв та варто провести корекцію терапії.

Диференційна діагностика нейросенсорної приглухуватості

Для встановлення діагнозу необхідні такі заходи:

1. Огляд лікаря-отоларинголога (сурдолога) для виключення патології слухопровідної системи (зовнішнє та середнє вухо);
2. Проведення сурдологічного обстеження - визначення гостроти слуху живою мовою, дослідження органу слуху камертонами та тональна гранична аудіометрія;
3.   Консультація невропатолога (для виключення гострої неврологічної патології та корекції терапії супутньої патології);
4.   Консультація кардіолога (за наявності показань).

У процесі постановки діагнозу варто пам'ятати, що сенсоневральна приглухуватість може бути як самостійним захворюванням, так і супутньою патологією - досить часто стан, схожий на сенсоневральну приглухуватість, визначається при таких захворюваннях як хвороба Меньєра, невринома VIII пари черепно-мозкових нервів, з якими потрібно також диференціювати захворювання. Ще бувають ситуації, за яких варто подумати про диференціювання сенсоневральної приглухуватості з отосклерозом (кохлеарна форма).

Лікування сенсоневральної приглухуватості

На жаль, ефективній медикаментозній терапії підлягає лише гостра сенсоневральна приглухуватість, у разі розвитку хронічної нейросенсорної приглухуватості, процес можна стримати і не дати змоги посилитися, але медикаментозно відновити слухову функцію повністю неможливо.

Основні принципи в лікуванні СНТ:

• Усунути етіологічний фактор, що призвів до розвитку захворювання;
• При виявленні захворювання негайно розпочати лікування;
• Застосовувати комплексне патогенетичне (що впливає на механізм розвитку хвороби) лікування, яке дозволить покращити мікроциркуляцію у внутрішньому вусі, що покращить обмінні процеси в ньому і дасть змогу відновити звукосприймаючу функцію слухового нерва. 

Найчастіше вищезазначені алгоритми застосовуються для лікування сенсоневральної приглухуватості у дорослих, і як було зазначено, лише гострої форми захворювання.

Як вилікувати у дітей таку патологію

Найчастіше у дітей діагностується спадкова чи вроджена сенсоневральна приглухуватість, які піддаються медикаментозній корекції. Сучасні технології дозволяють відкоригувати всі порушення слуху, аж до глухоти, як у новонароджених, так і дітей раннього віку: сенсоневральна приглухуватість передбачає слухопротезування, глухота – кохлеарну імплантацію. При своєчасній діагностиці та правильному підході в реабілітації, можна отримати дуже хороші результати у мовному розвитку дитини, її соціалізації та покращення якості життя.

Де лікують захворювання

Пацієнтам, яким було встановлено діагноз гостра нейросенсорна приглухуватість, показано стаціонарне лікування в умовах ЛОР-відділення або неврологічного стаціонару під наглядом ЛОР-лікаря. Основними препаратами при лікуванні сенсоневральної приглухуватості є - кортикостероїди (як універсальний протизапальний та протинабряковий засіб), ангіопротектори, препарати, що покращують метаболізм нервової тканини та передачу нервового імпульсу нервовими волокнами. Також можуть призначатись вітаміни групи В, противірусні препарати (наприклад, при загостренні герпетичної інфекції), препарати для дезінтоксикаційної терапії, гіпотензивні та інші препарати для корекції супутньої патології.

Після лікування у стаціонарі, пацієнт виписується з рекомендаціями щодо лікування в амбулаторному режимі. Підтримуюча терапія може бути до 3 місяців (з моменту появи симптомів). Протягом цього періоду пацієнт перебуває під наглядом ЛОР-лікаря або сурдолога. Остаточні результати лікування оцінюються після закінчення 3-місячного періоду (після контрольної аудіограми). Якщо за цей період часу слух не покращується, зниження слухової функції зберігається й надалі.

Як же бути людям, які мають стійке зниження слуху протягом тривалого часу? Як покращити слух при приглухуватості? У наші дні це не страшно та не трагічно. Слухопротезування - це комплекс заходів, що вживаються для корекції слухової функції пацієнта, поліпшення якості життя і підвищення його адаптації в соціумі. Цілком справедливо буде помітити, що сучасні слухові апарати (СА) - це цілком зручний і ергономічний девайс, що легко вписується в ритм життя сучасної людини. Вони дають відмінну корекцію слуху, мають цілий набір функцій і налаштувань, а також мають вкрай акуратний і мініатюрний вигляд, що робить його непомітним та зручним у повсякденному використанні. Багато хто боїться, що “якщо одягнути апарат, то потім від нього сідає слух”. Це забобони та не обґрунтовані припущення. Цілком навпаки - чим раніше відкоригувати слух за допомогою СА, тим більше шансів, що робота слухового нерва зберігатиметься на достатньому рівні і порушення функції надалі не посилюватиметься. Підбір та налаштування СА проводиться ТІЛЬКИ після аудіометрії та лише лікарем-сурдологом! Інших варіантів не може бути!

Максимальна терапевтична ефективність може бути досягнута у разі початку лікувальних заходів у максимально короткі терміни (переважно у перші дні після виникнення скарг). Однак іноді цей фактор не може гарантувати 100% відновлення слуху. Якщо все ж таки стійке зниження слуху зберігається більше 6 місяців, то варто обміркувати такий варіант як протезування.