ПРЙОМ ЗА ЗАПИСОМ: 095 119-57-12

Етмоїдит – це захворювання запального характеру слизової клітин гратчастої кістки. Виділяють гострий і хронічний перебіг даного захворювання, які також поділяють на підвиди залежно від збудника, причини виникнення та особливості запального процесу, що протікає.

Серед захворювань ЛОР-органів широко відомо таке, як гайморит, а про патологічні стани інших придаткових порожнин носа – фронтит, сфеноїдит, етмоїдит – говорять набагато менше, хоча частота захворюваності досить висока.

Зміст

  1.   Види етмоїдиту
  2.   Симптоми етмоїдиту
  3.   Причини захворювання
  4.   Діагностика етмоїдиту
  5.   Лікування етмоїдиту
  6.   Етмоїдит у дітей

 

Види етмоїдиту

Етмоїдит буває:

Гострий:

  • За характером запального процесу – катаральний, ексудативний, гнійний;
  • По збуднику – вірусний, бактеріальний, грибковий;
  • По локалізації патологічного процесу - етмоїдит передньо-середньої групи та етмоїдит задньої групи клітин решітчастої кістки;
  • За характером перебігу процесу – неускладнений (у процес не залучаються поруч розташовані органи та структури), ускладнений (запальна поразка очної ямки, м'яких тканин обличчя, внутрішньочерепні ускладнення).

Хронічний:

  • За характером патологічного процесу – алергічний, поліпозний, гнійний;
  • По локалізації патологічного процесу - ураження передньої або задньої групи клітин гратчастої кістки;
  • За первинністю патологічного процесу – первинний (хвороба розвинулася в результаті патологічного процесу безпосередньо в пазусі) та вторинний, тобто запалення виникає через проблеми зі здоров'ям загального характеру (наприклад, синусити на тлі аутоімунних процесів, захворювань крові).
  • Етмоїдит може зустрічатися як у дітей, так і у дорослих. Симптоми захворювання схожі та не залежать від віку пацієнта. Варто відзначити, що у дітей частіше трапляються гострі форми захворювання, для дорослого населення більш характерні хронічні захворювання.


Симптоми етмоїдиту

Захворювання порожнини носа та його придаткових порожнин досить схожі між собою (закладеність носа, виділення слизу з носа тощо) і не завжди можна зрозуміти, які саме ознаки будуть вказувати на те, що у даного пацієнта саме етмоїдит.

  • Найбільш характерні ознаки етмоїдиту:

    • відчуття розпирання та біль у порожнині носа, переніссі, в ділянці між очей;
    • хворобливі відчуття у внутрішній частині ока, почервоніння та набряклість даної області;
    • обмеження рухливості очей або біль під час руху очей у бік перенісся;
    • посилення больових відчуттів у нічний час;
    • прийом протизапальних та знеболювальних препаратів не дає повного зняття больових відчуттів.
         

Менш показові симптоми, але часто супроводжують етмоїдит:

  • закладеність носа;
  • наявність виділень із порожнини носа або відчуття затікання виділень по задній стінці глотки;
  • зниження нюху, аж до його відсутності (аносмія);
  • головний біль;
  • загальна слабкість, нездужання, дратівливість;
  • підвищена температура тіла.

 Причини захворювання

Основний і найпоширеніший шлях виникнення етмоїдиту - риногенний (що виник через запальний процес порожнини носа).

При гострому риніті (запалення слизової порожнини носа), виникає набряк слизової порожнини носа та внутрішньо носових структур, що у свою чергу веде до порушення відтоку слизу з порожнини клітин гратчастого лабіринту та порушення повноцінної аерації (циркуляція повітря). Дані обставини створюють умови для виникнення запального процесу у клітинах гратчастої кістки.

Такий же механізм розвитку захворювання характерний і для хронічних етмоїдитів - поступове погіршення вентиляції клітин гратчастого лабіринту, недостатня евакуація слизу з пазухи, створюють умови для розвитку не такого помітного, як при гострому процесі, але не менш неприємного хворобливого стану.

Ще один варіант розвитку етмоїдиту - гематогенний (що поширюється з потоком крові). Даний варіант зустрічається рідше, але його варто враховувати при діагностиці – не завжди етмоїдиту передує риніт або ГРВІ.

Варто також відзначити травматичний шлях розвитку запального процесу клітин гратчастого лабіринту, у тому числі після хірургічних втручань у порожнину носа, приносових пазух, офтальмологічних та пластичних операцій.

 Діагностика етмоїдиту

Безумовно, обстеження починається з докладного розпитування пацієнта та його фізикального огляду отоларингологом, що дасть змогу визначитися лікарю у подальшій тактиці обстеження та лікування пацієнта.

За наявності значного розмаїття діагностичних методів все ж таки найбільш достовірними є:

  • КТ-дослідження порожнини носа та придаткових порожнин носа;
  • Ендоскопічне дослідження порожнини носа.

Інші, існуючі на сьогодні методи додаткових досліджень - рентгенографія придаткових порожнин носа, УЗ-дослідження ППН, діафаноскопія тощо - не дають достатнього обсягу інформації для достовірного встановлення діагнозу.

У ряді випадків навіть КТ- і ендоскопічне дослідження не вирішують поставлені діагностичні завдання, тому можливе проведення діагностичної ендоскопічної етмоїдотомії (хірургічного втручання на клітинах гратчастого лабіринту за допомогою ендоскопічної техніки), що дає хорошу можливість для візуалізації патологічного процесу в пазухах, проведення маніпуляцій і взяття вмісту пазухи на гістологічне дослідження (за необхідності).

Лікування етмоїдиту

Тактику лікування етмоїдиту визначатимуть, передусім, такі фактори:

  • Загальне самопочуття пацієнта та тяжкість перебігу хвороби;
  • Наявність місцевих та загальних ускладнень;
  • Локалізація та поширеність патологічного процесу;
  • Характер перебігу захворювання (гострий чи хронічний);
  • Тривалість процесу;
  • Ефективність попередніх курсів терапії.

Зазначимо основні засоби для лікування гострого етмоїдиту:

  1.   Сольові промивання порожнини носа;
  2.   Судинозвужувальні краплі;
  3.   Топічні кортикостероїди;
  4.   Системні антибактеріальні засоби (за наявності показань до їх застосування);
  5. Препарати симптоматичної терапії – жарознижувальні, муколітики, антигістамінні та ін., які також призначаються за показаннями;
  6. Можливе також застосування промивань придаткових порожнин носа методом переміщення рідини (у народі “зозуля”) – але, згідно з рекомендаціями лікаря та під його контролем (спроби зробити цю маніпуляцію самостійно вдома нерідко призводять до непотрібного травмування пацієнта).

Основні методи лікування хронічного етмоїдиту:

  • Медикаментозні – сольові промивання порожнини носа, топічні кортикостероїди, при показаннях – антигістамінні, протизапальні препарати;
  • Хірургічні – етмоїдотомія (обсяг втручання залежить від вогнища ураження та поширеності процесу), яка може бути класичною або ендоскопічною (з використанням спеціальної техніки). У наші дні найчастіше вдаються до ендоскопічної методики.

 Етмоїдит у дітей

Як було сказано раніше, основні симптоми та ознаки етмоїдиту у дітей досить схожі з тим самим захворюванням, як у дорослих.

У силу незрілості імунної системи та анатомічних особливостей будови черепа (а також незрілості цих структур) у дітей раннього віку можуть частіше траплятися ускладнені форми гострого етмоїдиту, які мають досить швидкий темп погіршення клінічної картини.

Тому при виявленні таких симптомів як набряк повік та/або м'яких тканин обличчя, обмеження рухливості очей, значне погіршення загального стану дитини на фоні закладеності носа та слизових виділень з нього, варто негайно звернутися за допомогою до ЛОР-фахівця. Чим раніше виявляється проблема - тим легше її вирішувати з меншими витратами сил, часу та ресурсів.

Запис на прийом

Корисні статті